Січень 2022. Відповіді надані російською.
1. Яким було ваше літо 2014 року? Що спонукало вас виїхати чи залишитися?
Літо 2014 року у Луганську почалося тривожно!
У місті вже сталися кілька вибухів. Уночі лунали сирени і літали літаки. Під вікнами вночі було чути автоматні черги. Грабували банкомати. Невідомі люди (не місцеві) захопили ОГА і СБУ, організували блокпости, на яких зупиняли звичайних людей, забирали автомобілі і навіть затримували, забирали в підвал в ОГА, утримували їх там і допитували. Я і сім’я мого чоловіка зібралися в перших числах червня, щоб обговорити що робити. Розглядали варіанти куди-небудь виїхати, оскільки в мене була ще зовсім маленька донька (1,5 року) — я не хотіла наражати її на небезпеку.
2. Якою вашою історією або історією ваших близьких ви б хотіли поділитися? Що вразило більш за все?
Приблизно за тиждень після нашої розмови батько мого чоловіка вирішив сам поїхати на дачу (селище Христове, Щастинський напрямок). Це було 13 червня п’ятниця тринадцяте. 14 червня він не повернувся додому, ми втратили зв’язок з ним, телефон не відповідав. Ми всі дуже занепокоїлися, оскільки раніше такого ніколи не було, і ми також знали, що на Щастинському напрямку стояв блокпост. Мій свекор, Костянтин, працював у великій компанії, в якій був відділ безпеки. Свекруха зв’язалася з ними, була можливість відстежити місцезнаходження людини за мобільним телефоном. В результаті ми дізналися, що батько мого чоловіка знаходиться в захопленій обласній адміністрації м. Луганськ. Того ж дня, 14 червня 2014 року, мати чоловіка поїхала туди. Коли вона приїхала в ОДА м. Луганська, її зустріли невідомі озброєні люди у військовій формі, які ображали і матюкалися. Під час їхньої бесіди один з них все-таки підтвердив, що так — насправді така людина сидить у підвалі адміністрації. Вони тримають його в полоні, називали його різними словами, типу “правосек” і таке інше…
Визволити його вони відмовилися.
Автомобіль, на якому їхав свекор, був відібраний загарбниками. Також зник корпоративний автомобіль з гаража, ключі від якого були у батька чоловіка.
Наступного дня, коли мати чоловіка прийшла знову в ОГА, загарбники сказали, що там немає батька. Викупу не просили.
Просто сказали, що ми не знаємо такого.
Після цієї події минуло майже 8 років, але наш батько так і не повернувся!
Вся наша родина досі сумує і чекає на батька! Ми отримали психологічні рани на все життя!
Ми ніколи не думали, що таке може взагалі трапитися. Усе це виглядало, як сценарій драматичного фільму.
3. Як 2014 рік змінив ваше життя?
Через кілька днів після зникнення свекра, мій чоловік, маленька дочка і я покинули Луганськ. Ми вирушили до Києва, як ми тоді думали, на два місяці, але залишилися і живемо тут вже майже 8 років. Я вдячна добрим людям, які нам тоді допомогли в Києві, своїй сестрі та тим, хто тоді був для нас незнайомий, але надав житло на час і надавав різні види допомоги!
4. Якщо б у вас була можливість повернутися в 2014 рік, зробили б ви щось по-іншому? Якщо так, то що саме?
Чи змогла б я повернутися до Луганська? Думаю, ні. Там для мене більше немає нічого, що тримало б. І коли я думаю про рідне місто, в мене виникає лише гіркота і біль, і сльози на очах.
Якби у мене була можливість повернутися в минуле, в червень 2014 року, тоді на тій родинній зустрічі я б настоювала, щоб ми всі, разом з батьками та дітьми, негайно залишили Луганськ!
5. Як зараз ви почуваєте себе у своєму житті? Про щось жалкуєте?
Зараз у мене немає жодного жалю, і я щаслива, що я не залишилася в Луганську. Я живу в сучасній розвиненій європейській столиці — в місті Києві. Мені тут подобається. Я і мій чоловік працюємо в успішній компанії, дочка вчиться в школі. Тут я відчуваю себе захищеною.
6. Чи плануєте ви своє майбутнє? Якщо так, то на який термін?
Моє майбутнє я планую в Києві. Наперед складно планувати у нашому “бентежному” світі, але все одно віриш у світле майбутнє! Любові, миру, “пис форевер”! Люди, любіть одне одного і нашу прекрасну планету!
Січень 2024. Відповіді надані українською.
1. 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Яким був цей день для вас? Що ви відчували? Як далі діяли?
24 лютого 2022 я і мій чоловік прокинулися від двох вибухів. Я і моя дитина відчували нудоту, не хотілося їсти.
Це був робочий день. Моя донька мала йти до школи, але мені довелося їй сказати : “Сонечко, ти не йдеш сьогодні до школи, тому що почалась війна!” Я була дуже налякана! Подзвонила мамі. Ми не знали, що нас чекає, яке становище. Чоловік увімкнув радіо. Ми одночасно слухали радіо, читали новини одразу з усіх платформ. Мозок просто кипів. Ми намагалися дізнатись що коїться, який зараз стан у країні. Здавалося, що за кутом твого будинку вже стоять російські військові з автоматами і прагнуть всіх перестріляти!
Потім ми спустились до підвалу. Ми не виходили з дому 10 днів.
2. Чи були ви змушені виїхати з України (можливо, тимчасово)? Якщо ні, переходьте до наступного запитання.
Якщо так, розкажіть про свій досвід за кордоном: були ви в одній країні весь час, чи переїжджали в декілька країн, чи довелося вчити нову мову, освоювати нову професію тощо? Де ви зараз? Чи плануєте повертатися в Україну, коли військові дії закінчаться?
Було одночасно і страшно і важко, але я прийняла рішення виїхати зі своєю дитиною за кордон. Шостого березня ми виїхали з дому, не знаючи, що нас чекає, чи доїдемо ми!
Чоловік залишився в Києві. На той час він вже записався в територіальну оборону. Ми приїхали до Ліхтенштейну, де і залишаємось по теперішній час. Нам з донькою довелося вивчати німецьку мову. Ми дуже вдячні уряду Ліхтенштейну і простим ліхтенштейнцям! Нас прийняли тепло, допомогли нам. Але душа моя болить і рветься додому — в Україну! Весь цей час ми з чоловіком змушені жити окремо. Я мрію, щоб сім’я наша нарешті об’єдналась! Щоб донька жила з обома батьками. Коли війна скінчиться, ми збираємось вертатись в Україну!
4. Які зміни та трансформації відбулися з вами (якщо відбулися), як з особистістю за ці 2 роки повномасштабного вторгнення?
На початку війни, в перші дні, ми сподівалися, що це безглуздя швидко закінчиться, адже я не могла повірити, що у 21 сторіччі в сучасному світі може таке коїтись, коли сусідня країна і твої сусіди прийдуть тебе вбивати! Але час йшов, минуло майже 2 роки, і це відбувається і досі! Це дуже сумно! Але ми тримаємось! Спочатку війни я намагалась шукати сенси життя для себе. Було дуже важко психологічно. В мене відбувались панічні атаки посеред ночі.
5. Якби ви могли повернутися в 2014, чи зробили б щось інакше?
Навіть і не знаю чи змінила би щось у 2014 році. Я вважаю, що робила все правильно для себе — так, як відчувала душею.
6. Чи плануєте ви своє майбутнє? Якщо так, то на який термін? Яким бачите майбутнє України?
На початку війни я планувала майбутнє максимум на один день — прожив день і слава Богу! Але я розумію, що планувати майбутнє зараз важливо для мого психічного стану.
Намагаюсь це робити. Проходжу психологічні тренінги і практики, займаюсь йогою — це допомагає.
Не знаю, що очікує нашу Україну поруч із таким сусідом, але хочеться вірити у світле майбутнє, адже ми любимо свій дім — Україну і хочемо жити в ній. За час проживання в західній Європі, я усвідомила плюси нашої Батьківщини і тому почала більше цінувати її.
Слава Україні і Героям Слава!
Аудіоформат історій буде доступний на Youtube каналі Unveiled Ukraine.