м. Луганськ.
Січень 2022. Відповіді надані російською.
1. Яким було ваше літо 2014 року? Що спонукало вас виїхати чи залишитися?
Літо 2014 року без перебільшення було динамічним. Я працювала на телеканалі до 26 червня, а 27 ми з чоловіком найняли ГАЗель, зібрали побутову техніку, взяли собаку і вирушили до моєї матері в місто Теплогорськ, де на той момент було відносно спокійно. Місто було захоплене, але бої за його визволення ще не почалися. І ось, коли в середині серпня вони розпочалися, моя хрещена наполягала, що нам всім необхідно виїхати, і ми це зробили. Було очевидно, що до вересня бойові дії не завершаться. Не було гарантії, що Луганськ визволять, і моя дитина піде в школу. Таким чином я з чоловіком і сином опинилася в невеликому селі Хмельницької області у двоюрідних братів моєї матері. Там же син почав ходити до школи. У середині вересня ми переїхали в Київську область.
2. Якою вашою історією або історією ваших близьких ви б хотіли поділитися? Що вразило більш за все?
2 червня 2014 року ми з чоловіком прокинулися від стрілянини. Було зрозуміло — штурмують прикордонників. І якщо вони не витримають, в місті не залишиться жодної української правоохоронної організації — що і трапилося. В районі луганського прикордонного загону жило багато моїх колег. Я зателефонувала режисеру, але не дотелефонувалася. Хтось із мешканців району ризикнув і спробував його покинути, хтось жив близько до місця бою і навіть не міг виглянути у вікно. Того ж дня, після обіду, стався вибух або обстріл біля будівлі обласної державної адміністрації (українські правоохоронні структури досі не пояснили що тоді сталося, а у бойовиків своя версія — будівлю ОДА обстріляли з українського літака). Загинуло 8 осіб. Саме в цей момент у задньому дворі телекомпанії я знімала сюжет про те, як надавати першу допомогу. Серед загиблих під ОДА опинився чоловік однієї з героїнь сюжету.
3. Як 2014 рік змінив ваше життя?
Я виїхала в інше місто і розпочала життя, можна сказати, з нуля.
4. Якщо б у вас була можливість повернутися в 2014 рік, зробили б ви щось по-іншому? Якщо так, то що саме?
Мені слід було більше працювати і збирати інформацію для себе. Думаю, це моя основна помилка. Проте мене постійно тягло додому, де б я не перебувала. І, прийшовши додому, я майже не читала новин. Коли ми переїхали до мами на місяць, я намагалася слідкувати за новинами, але інтернет був жахливий, і я мало що могла дізнатися. Ввечері дивилися новини телеканалу “Інтер”. Це єдиний український телеканал, який ловив у нашому місті. Журналісти стали для мене як рідні. І я дуже переймалася тим, щоб вони виходили в ефір із безпечних місць.
5. Як зараз ви почуваєте себе у своєму житті? Про щось жалкуєте?
В цілому все складається вдало. А проблеми — вони ж у всіх нас є. Чи жалкую про щось? Я намагаюся не займатися самопожертвою.
6. Чи плануєте ви своє майбутнє? Якщо так, то на який термін?
Безумовно, планую. Але узагальнено. І після 2014 року мені легше переживати невдачу. Хоча і до війни я не дуже переймалася, якщо щось йшло не за планом. Головне, щоб помилки і відхилення від наміченого не коштували чийогось життя. А все інше якось налагодиться.
Січень 2024. Відповіді надані українською.
1. 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Яким був цей день для вас? Що ви відчували? Як далі діяли?
24 лютого зранку я пішла на роботу. У Києві лунали вибухи, вибудувалися черги до АЗС. Банкомати не працювали. Мені вдалося зняти всього лише 3000 гривень готівки (приблизно 80 євро – Прим. Авт.). Я поспішала в центр, аби до початку робочого дня купити їжу та алкоголь — було зрозуміло, що алкоголь може знадобитися, аби трохи заспокоїтися (заспокійливі ліки на той час я ще не вживала). Я відчувала, що хворію. У мене була температура, тому я не можу сказати, що я добре пам’ятаю той день. Але коньяк я все ж купила. Купила і забула на роботі. Він мене дочекався, коли я влітку повернулась в офіс.
3. Що спонукало вас залишитися в Україні? Якими для вас були ці 2 роки повномасштабного вторгнення росіян в Україну? Який зараз ваш моральний стан?
Шостого березня ми з родиною виїхали до Вінниці. Орендували там квартиру, а після звільнення Київщини, повернулися до міста. За цей час я здобула досвід ведення прямих радіоефірів з квартири. Вінниця мені теж сподобалася. Кум жив поруч, ми часто гуляли, цікаво проводили час. Виїхати за кордон зі своїми чоловіком і сином я не могла, бо вони обидва військовозобов’язані і не мали підстав для виїзду за кордон. Та й ми не розглядали такий варіант навіть теоретично. Ми хотіли повернутися у Київ.
4. Які зміни та трансформації відбулися з вами (якщо відбулися), як з особистістю за ці 2 роки повномасштабного вторгнення?
Так, відбулися. Я можу вести прямі ефіри без підготовки, з квартири. Так само і з новинами. Я стала значно сміливішою у спілкуванні з людьми і не буду соромитися послати нахуй, якщо людина говорить недоречні речі.
5. Якби ви могли повернутися в 2014, чи зробили б щось інакше?
Легко міркувати, коли знаєш, як розвивалися події. Краще скажу так: моя помилка у 2014 була в тому, що я думала, що росіяни — люди. І шукала сенс в їхніх діях та словах. Це було зайве з мого боку. Треба було створювати надійне ком’юніті, яке б чинило спротив окупантам у Луганську. Це мінімум. Максимум — по всій Україні, бо агенти досі живуть у Києві та інших населених пунктах.
6. Чи плануєте ви своє майбутнє? Якщо так, то на який термін? Яким бачите майбутнє України?
Майбутнє не планую, але визначаю що я хочу і як цього можна досягти. Наприклад, я хочу ганяти колаборантів по всьому світі. А також їхніх жінок та дітей. Щоб вони розуміли, що за рогом на них чекатиме несподіванка або коктейль Молотова за комірець. Гра така)))
Аудіоформат історій буде доступний на Youtube каналі Unveiled Ukraine.