м. Луганськ.
Січень 2022. Відповіді надані українською.
1. Яким було ваше літо 2014? Що спонукало вас залишитися чи поїхати?
У 2014 р. був головою окружної виборчої комісії з виборів президента України від Петра Порошенка по в/о № 105 (Артемівський і Кам’янобрідський р-ни м. Луганська), де організовував вибори і протидіяв проведенню так званого «референдуму». Окрім цього був головою обласної організації Української народної партії. Близько 16-00 15 травня попередили, що група бойовиків їде до в ОВК арештовувати мене: змушений залишити Луганськ і виїхати у село Половинкине Старобільського району, де формувався батальйон територіальної оборони, що потім отримав назву «Айдар».
2. Якою вашою історією або історією ваших близьких ви б хотіли поділитися? Що вразило більш за все?
Віктор ЗОРЯ з Красного Луча: працював керівником міського відділу реєстру виборців і був головою міської організації політичної партії УНП – виліз на дах міськвиконкому, аби поновити державний прапор, який зняли сепаратисти. Наївний. Думав, що це хуліганські дії місцевих бовдурів, а не початок повномасштабної агресії Росії проти України. Міський голова міста вже публічно заявив, що бажає бачити танки Путіна на вулицях міста, а три вихідці з Красного Луча стали міністрами першого так званого уряду «ЛНР». Його арештували, били кийками у підвалі міськвиконкому і гадали, що вбили. Прибиральниці винесли непритомне тіло, і в багажнику «челноки», що їхали до Харкова за товаром, вивезли з міста. 29.07.2014р. липня він прибув до мене у батальйон «Луганськ-1», де був заступником з особового складу, ледь живим і синім від побоїв. Відходили його і зарахували до складу б-ну, з яким Віктор пройшов бойових шлях до 2016 р. Зараз продовжує воювати у складі ЗСУ.
3. Як 2014 рік змінив ваше життя?
Життя до війни і після початку війни. Батько воював. Виріс на його спогадах про жахи війни, окопи, багнюку, запах від гнійних ран, загибель друзів. Маючи освіту історика, політолога і соціолога – ніколи не вірив, що буде війна з Росією.
Але таки С Т А Л О С Я!
Олександр Пасхавер сказав, що нам, як і євреям, потрібно навчитися існувати поруч з ВЕЛИКОЮ небезпекою ( у них – це ісламський світ, що не хоче бачити єврейську державу, у нас – імперія з божевільним керівником, що не хоче бачити незалежну Україну).
4. Якби ви мали можливість повернутися в 2014, зробили б ви щось по-іншому? Якщо так, то що?
Нічого не хочу змінити, моя головна проблема – ВІК (65), і засудження за зберігання зброї – тому у цій країні не можу знову піти воювати.
5. Як зараз ви почуваєтеся у своєму житті? Про щось шкодуєте?
Ні про що не шкодую. Надалі чоловікові не пристало скаржитися…
6. Чи плануєте ви своє майбутнє? Якщо так, то наскільки вперед?
Так, я планую бути суспільно активним і допомогти становленню України, як би не це звучало пафосно: я ще зможу говорити з молоддю і тримати у руках зброю.
СЛАВА У К Р А Ї Н І!
Січень 2024. Відповіді надані українською.
1. 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Яким був цей день для вас? Що ви відчували? Як далі діяли?
24-го я жив на вулиці Маяковського (м. Сєвєродонецьк – Прим. Авт.) біля “Льодового палацу”. Мені зателефонував друг з Києва і сказав, що розпочалася війна. Я пішов в АТБ, щоб купити кішці корм. По дорозі нас обстріляли ракетами, як і всю Україну. Вразила жінка, що накрила собою дитину на «Гвардійському» (проспект). Люди в АТБ брали всета багато. Увечері ми зібралися на площі проти агресії росіян. Нас було аж!!! 7 чоловік, з яких 4 жінки. Місто було пустим: ані влади, ані так званих “силовиків” – нікого…
Біля мого будинку якийсь молодик розказував сусідам, як гарно буде при росіянах, що усім нададуть громадянство. Я скрутив йому м’язи, але таких було більшість, що чекали Путіна. Зранку 25-го я поїхав у Лисичанськ до ТРО: так почалася моя друга війна з бойовим зіткненням у Рубіжному і пораненням.
Кішку віддав знайомим біля озера Чистого, а це зона наступу росіян, і постійні обстріли. Ті виїхали, передали ключі, ті також виїхали. За два місяці я знайшов кішку у розбитій квартирі без вікон на мотузці ледь живу: не був упевнений, що виживе, але забрав зі собою в бригаду. За місяць ледь виходив. Місто вщент розбите. Льодовий палац нагадував “Сталінград”.
Дізнався, що захопили Щастя, пізніше мій батальйон їх звідти вибив. Там загинула моя подруга – Ірка Гордієвич.
3. Що спонукало вас залишитися в Україні? Якими для вас були ці 2 роки повномасштабного вторгнення росіян в Україну? Який зараз ваш моральний стан?
Воювати треба було.На жаль, бригада – це декілька тисяч людей, а нас було ледь-ледь 600 чоловік. 4 батальйони і в основному старики – нікому було воювати. Я маю на увазі Територіальну Оборону. Треба було воювати як в 2014 році, так і в 2022.
4. Які зміни та трансформації відбулися з вами (якщо відбулися), як з особистістю за ці 2 роки повномасштабного вторгнення?
Спочаткубрав участь у бойових діях, потім отримав контузію. Я трошки збрехав, що мені 60 років Після контузії мені було вже 65, тому за досягненням граничного віку мене звільнили. Знаходжусь в Україні, на дачі у родичів під Києвом.
Моральний стан дуже важкий. Він у мене важкий з березня 2019 року, з виборів. Але це окреме питання, бо коли люди вибрали Зеленського – для мене це стало шоком, і він досі не проходить. Колись час пройде, можливо, хтось про це скаже більше.
Ще хочу сказати, що ситуація така, як була у 2015 році, коли я сидів на валізі та чекав повернення в Луганськ. А потім це пройшло та я зрозумів, що в Луганськ я більше не повернуся. Так і зараз. Десь рік-півтора я все чекав, що ось-ось ми повернемося туди, в Сєвєродонецьк. Хай він зруйнований, але його треба відновлювати та відбудовувати – комусь треба це робити. А зараз вже така думка, що вже туди не повернемося. І вік, вік…Хотів знову йти воювати, навіть до Данилова ходив, секретаря РНБО, він земляк, добрий знайомий. Викликав генералів, пробували різні варіанти, але все одно вік, і не можна вже йти. Хотів потім піти капеланом, але теж не вдалося…вік.
5. Якби ви могли повернутися в 2014, чи зробили б щось інакше?
Нічого б не змінював. Я пішов добровольцем у травні 2014 рокута 4 роки воював. І знову пішов би.
6. Чи плануєте ви своє майбутнє? Якщо так, то на який термін? Яким бачите майбутнє України?
Я вірю, що Україна буде, але в яких кордонах?Вірю в Україну та в її майбутнє. Більше хочу сказати: є така невелика країна Нідерланди, де два покоління воювали з Іспанією, але вони вибороли свою незалежність, самостійність і перспективу. Не знаю скільки нам доведеться воювати, але це треба пройти.
Аудіоформат історій буде доступний на Youtube каналі Unveiled Ukraine.